21-22 листопада 1943 року під охороною УПА на Волині відбувалася Перша конференція поневолених Москвою народів. Напередодні її проведення, влітку 1943 р., під керівництвом Романа Шухевича, відбулася еволюція ідейно-програмних засад ОУН. У червні 1943 командування УПА звертається до представників народів Туркестану, Уралу, Поволжя та Сибіру із закликом вступати в контакти з УПА, переходити зі зброєю в руках на її бік і піднімати «спільну боротьбу з імперіалістичними хижаками» — Москвою і Берліном, які сперечаються між собою про те, кому з них Вас грабувати. На думку керівництва УПА, саме зараз, коли протиборчі сторони максимально ослаблені, «наступає період національних революцій», який «народи Європи і Азії повинні використовувати для вигнання імперіалістів зі своїх територій і відновлення національних самостійних держав». В серпні 1943 року, в умовах німецької окупації, відбувся III-й Надзвичайний Великий Збір Організації Українських націоналістів, де було виразно оформлено ідейно-програмні засади Української Національної Революції і висунуто ідею міжнародної системи боротьби за національний та соціальний лад поневолених народів. ОУН бореться за УССД (Українську Самостійну Соборну Державу), за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй державі. Знищення національного поневолення та експлуатації нації нацією, система вільних народів у власних самостійних державах - це єдиний лад, який дасть справедливу розвязку національного і соціального питання в цілому світі. В етнічному плані УПА була українською військовою формацією, проте її командування намагалось залучити до повстанських рядів представників інших народів, які через обставини опинились на українських землях. Ще у червні 1943 р. керівництво УПА видало заклики до національних частин, котрі служили у німецькому війську, з проханням перейти до українських повстанців. УПА приймала в свої ряди всіх тих військовослужбовців, незважаючи від їх національності, які втікали з німецького полону. В УПА були організовані частини за національним принципом. Якщо це були сотні, то входили до складу котрогось із куренів УПА, а якщо курені то до складу загону УПА. Кількість національних частин на осінь 1943 р. в складі Української Повстанської Армії дійшла до 15 куренів. Назагал збройні формування не українців за період Другої Світової війни склали майже 20 тисяч осіб. При Проводі ОУН було створено Референтуру зовнішніх зв’язків (кодова назва- Р-33”). Її завданнями було нав’язування контактів з сусідніми народами щодо порозуміння та співпраці, а також інформування їх про національно-визвольну боротьбу в Україні. З утворенням УГВР в 1944р., функції Референтури зовнішніх зв’язків перебрав Генеральний Секретаріат закордонних справ УГВР. Нагальною стала потреба скликання конференції поневолених народів. Першу Конференцію поневолених народів Східної Європи та Азії було скликано в селі Будераж Здолбунівського району на Рівненщині. (Існує альтернативна думка, що Конференція відбулась не у Будеражі, а у селі Ілляшівка (Ляшівка) Острозького району. Її висловлює й обґрунтовує Ігор Марчук, завідуючий відділом Рівненського обласного краєзнавчого музею. Див. istvolyn.info/index.php?option=com_content&view=article&id=2596%3A-------------&catid=18&Itemid=17). Село розташоване за 50 км від м. Рівне, де на той час знаходилася резиденція Еріха Коха. Вибір місця проведення Конференції був не випадковим. Вона відбувалася у великій конспірації на території, яку контролювали численні відділи Української повстанської армії на чолі з командиром військового округу «Богун» Петром Олійником. Було поширено інформацію, з конспіративною метою, що проведення Конференції відбудеться на Житомирщині. Німецьке командування не могло спрогнозувати такий крок ОУН. Це було зроблено настільки вміло, що ввело в оману як німецькі так і радянські спецслужби. Багато делегатів прибули зі своїх рідних земель, долаючи численні труднощі при переході лінії фронту. Окрім цього були присутні 10 осіб різних національностей, запрошені як гості, які брали активну участь у роботі Конференції. Клич Свобода Народам і Людині набував реального значення. Напередодні, 20 листопада 1943 р., німецький батальйон, у місцевості, де скликалась Конференція, проводив каральну операцію. Пліч-о-пліч з вояками УПА представники багатьох національностей стали до бою. В цьому бою брали активну участь і деякі делегати Конференції. Загони УПА розбили цю німецьку частину, не давши спалити навколишні українські села. На Конференцію, яка проводилась у школі села Будераж, зібралися члени УПА - 39 представників 13 народів, «поневолених радянською імперією» — 6 грузинів на чолі з «Карлом» (Карло Гурієві), 6 азербайджанців (голова делегації «Фізуль»), 5 узбеків («Шимрат»), 4 вірменина («Антрант»), 4 татарина («Тукай»), 2 білоруси («Дружній»), 2 осетини («Арам»), казах («Дежкман»), черкес («Джигіт»), кабардинець («Баксан»), чуваш («Скворцов»), башкир («Кагарман») і 5 українців — представників керівництва УПА — ОУН. Крім офіційних делегатів на конференцію прибув і брав у ній активну участь головнокомандувач УПА Роман Шухевич. Головував на конференції і очолював українську делегацію Ростислав Волошин (Стеценко, інші псевда: Павленко, Горбенко, “Левченко”), за фахом юрист, третій член Бюро Головного Проводу ОУН, родом з Волині, згодом голова УГВР, загинув у бою з большевиками 22 серпня 1944 року. Члени української делегації: Яків Бусел (псевда “Київський”, “Гапина”, “Багровий”), родом з Волині, член головного Проводу ОУН, вишкільний референт, публіцист, загинув 1945 р. у бою з большевиками. Омелян Лоґуш (псевдо “Іванів”), родом з Галичини, член Головного Проводу ОУН, референт пропаганди, помер на еміграції. Дмитро Клячківський (псевда “Білаш”, “Охрім”, “Клим Савур”), родом із Галичини, член Головного Проводу ОУН, Краєвий Провідник ОУН Північно-Західніх Українських Земель, Командир УПА-Північ, загинув у бою з большевиками 1944 р. Катерина Мешко (псевда “Верещак”, “Зелена”), родом із Січеслава (Дніпропетровська), видатна діячка ОУН, провідник Запорізької, Кримської та Луганської областей ОУН. Зал школи, в якому о 9 годині ранку 21 листопада відкрилася Конференція, був оформленій національними прапорами і портретами національних героїв і керівників представлених народів. Конференція розпочалася однохвилинним мовчанням для вшанування памяті борців усіх поневолених народів Сходу Європи і Азії, що полягли за волю. Робочою мовою Конференції була українська, оскільки всі делегати добре її розуміли. І хоча частина неукраїнців послуговувалися у своїх виступах російською, це аж ніяк не стало на заваді загальному розумінню і підкреслює атмосферу толерантності, яка панувала на Конференції. Головуючий Ростислав Волошин надав перше слово грузинові «Карлу». Очевидці згадували, що він підійшов до президії, з гуркотом поклав на стіл кулемет і промовив: «Тут кується воля поневолених червоною Москвою народів! Ми будемо до останнього битися за свободу поневолених народів!» Делегати Конференції стоячи, гучними оплесками привітали цей заклик свого побратима. У своїй доповіді Оцінка сучасного політичного становища Карло висвітлив дволику гру німецького націонал-соціалістичного і російсько-більшовицького імперіалізмів до поневолених народів і зазначив, що ці народи ніколи не погодяться зі станом поневолення, а вестимуть боротьбу за самостійне життя у власній державі. Ростислав Волошив виступив із доповіддю Політичні завдання поневолених народів, в якій він прирівняв нацистський та більшовицький режими і охаректеризував політики більшовиків у відношенні до поневолених народів як нищівну. Велике історичне завдання цих народів - шляхом збройної національної революції визволитись та принести світові мир, сказав він. Українка інженер Озерська у доповіді Організація і практичні цілі єдиного фронту поневолених народів вказала на доцільність скоординувати дії при допомозі збройних сил всіх поневолених народів і посилити діяльність політичних організацій. З цією метою потрібно утворити Комітет, який складався б з представників революційних організацій. Комітет Поневолених Народів має організувати національні повстанчі армії, відтягти людей своїх національностей з Червоної Армії, організовувати національно-політичні сили на власних територіях і на українській території, де знаходиться багато їхніх представників. Після тривалого обговорення доповідей учасники конференції ухвалили ряд документів, у першу чергу, відозви до народів Східної Європи та Азії, звернення до радянських партизан із закликом до спільної боротьби проти гітлерівського і сталінського тоталітарних режимів, до боротьби за незалежність народів. Фінальним акордом прозвучало гасло Смерть Гітлерові і Сталінові. Успішний досвід спільної боротьби поневолених націй під стягами УПА зробив можливим оформлення спільного координаційного, в першу чергу – політичного центру, що ставив за мету об’єднання спільних зусиль і керування силами й потугами українського та інших поневолених народів у війні. На Конференції було прийнято рішення про створення постійно діючого Комітету поневолених народів та формування визвольних національних відділів на окупованих землях, які б вели боротьбу на теренах усього Радянського Союзу. 22 листопада уповноважений орган Конференції – Резолюційна комісія – склав Постанову та Відозву. У Постанові Конференції дається оцінка німецькому націонал-соціалізму та російському більшовизму. У тексті йдеться про те, що ці дві ідеології несуть у собі імперіалістичні ідеї, які «заперечують право народів на їх вільний і політичний і культурний розвиток». Розв’язання цієї проблеми вбачається у проведенні національних революцій. У Відозві Конференції наголошується, що головним тогочасним ворогом на шляху до незалежності поневолених націй був Радянський Союз. Зокрема, зазначено: «Своєю героїчною боротьбою ви проганяєте німецьких імперіалістів з рідних земель. Ви стали в ряди передових бійців проти імперіалістів. Однак ви виконали лише половину роботи. За плечима у вас жирує на народному горі другий імперіалізм – сталінський». Завершилася Конференція виступом хору Дерманського храму, який виконав низку повстанських та українських народних пісень. На базі утвореного на Конференції Комітету поневолених народів 16 квітня 1946 року в Німеччині відбувся Перший Конгрес Антибільшовицького Блоку Народів (АБН). З 1948 р. Антибільшовицький блок очолив Ярослав Стецько, а після його смерті в 1986 р. – його дружина Слава Стецько. Світлини (ups-wau.livejournal/251703.html) : Роман Шухевич в с. Будераж Учасники Конференції, зліва направо: Роман Шухевич, Дмитро Грицай, Катерина Мешко-Логуш. с. Будераж Рівненської обл., 21-22 листопад 1943 р. Командування ВО «Богун» разом з делегацією угорців. Нижній ряд (зліва направо): шеф розвідувального відділу (ШРВ) Немо (Андрій Кисіль); член проводу ОУН(б) Іванів (Омелян Логуш); керівник угорської місії до УПА підполковник Ференц Мартон; комендант запілля УПА-Північ Горбенко (Ростислав Волошин); командир групи Еней (Петро Олійник); керівник охорони делегації Кропива (Василь Процюк). Верхній ряд: заступник ШРВ Палій (Василь Коренюк); господарчий референт УПА-Північ Зубатий (Василь Мороз); шеф штабу групи Черник (Казван Дмитро).
Posted on: Thu, 21 Nov 2013 10:50:39 +0000
Trending Topics
Recently Viewed Topics
© 2015