Ціна цілування на вулицях надто висока. Це знають у тепло освітлених кабінетах, знімаючи осіннього вечора мохерові светри через голову. І навіть в холодно-білих відділеннях ребренднутих банків теж знають. Бо це так, як падати навзнак, зашпортавшися шпилькою за решітку каналізаційного стоку, втратити надію збалансувати, але опинитися в руках карабінера, який стояв собі і підтягував яйця кобурою від табельної зброї. Такий собі кульбіт від якого вилітає з рук і розквашується на асфальті морозиво, на асфальті серед старечих перукарень з майстринями – власницями конячих крупів, серед ковбасних крамниць, які б мали бути затишними для щурів, серед перекурів і спльовувань з вікон. Політ у прірву засаджену бур’яном з пружними стручками, які стріляють зернятками. Там можна тільки тим і займатися, що лузати їх без перестанку – екстазувати від перестиглих і фруструвати від недостатньо налитих. Перш ніж до них торкнутися, пальці тремтять, як коліна у дівчинки, якій довелося вдатися до хірургічної дефлорації. Вона стоїть на площі серед вимерзлого вперше за сезон повітря, яке від того стає тугим і позбавленим кисню. Витріщається на золоті шипи на плечах жіночих курток, сліпне від них. Крізь щілинки очей зауважує непотрібне: котів, які заходять у ювелірні людською ходою і абрикосових пуделів та миршавих боксерів, які, їх зауваживши, захлинаються хрипло, звисаючи із господарських повідків; релігійних фанатиків, які тричі обходять довкола міського хреста, підстрибують і торкаються медаликом ступні розп’яття, а потім моляться у сквері почепивши ікону до першого ліпшого дерева. Дівчинка ж почувається власною conflicted copy, так ніби зазнала дефамації від самої ж себе, ніби її було дефрагментовано, а потім зібрано до купи, але з певною деформацією. Найгірше ж, коли ціною цілування на вулицях стає ув’язненням спільним спанням. Без скрадання пальців кордоном нижньої ґумки трусиків, одразу після знайомства через затяжку з його сигарети. Типу так, просто вихопивши пальцями з рота. І оголосивши: «я FLUITE II у цьому оркестрі, бачиш, наліпка на спинці стільчика». Найгірше, коли при такому ліжковому режимі ще й використовують мусульманське покарання «відлучення від постелі». Маніпулятивне, жорстоке замкнуте коло. Бо жінка, якої не хочуть завжди звинувачуватиме у цьому себе, а від того ставатиме справді непривабливою. У мене є знайомий пророк. Він знається на таких штуках. Сидить собі на горі із своїм каналом космічної трансмісії: ямкою на бороді схожою на шрам від глибокого кульового поранення, сидить і просить щоб йому привозили танцівниць, які акробатикою біля шеста допомагають абстрагуватися від контексту і стимулюють інсайт через усі отвори старечого тіла. Він колись був спекулянтом трусами і травою – найкраще справи йшли у ВУЗах: трикотаж і нейлон – на кафедри, косяки – в дівчачі туалети. Потім власником кондомерії. Дар пророцтва зауважив за собою ще тоді, бо за придбаним латексним виробом безпомилково визначав майбутнє партнерів. Але на шляху до визнання було всяке: забуті в готелях під ліжками ділдо і відкривання пляшок пива зубами; сусідська такса, яка вила так, наче дівчинка у відчаї; горілка і апельсиновий сік в нічних клубах де міг би зустріти свою онуку, якби її мав; запах карі в обшарпаних залах східно-європейських театрів; посада охоронця банку з шкіряним диваном і тєліком у величезному, як ангар гаражі (там ще навіть зберігалася гора щебеню). Тепер він сидить на горі. І до нього приходять за порадами. Дивні. Я й без нього все знаю. Тому у парках ховаюся за книжко від жінок-журливих-псів і мамусь, які від коли народили говорять про все лише у першій особі множини. Я завжди бачу, коли у співрозмовниці увімкнуто мені-так-весело-mode, навіть, якщо налаштовано його так переконливо, ніби вона касирка, яка мусить втулити акційний крем для рук: «ось цей з оливкою - жирніший, а цей з ромашкою - живильніший». Я знаю що криється за чоловічими розмовами з прочинених вікон: про СПРІНТЕРА та інші автомобільно-насущні питання. Тому я такий щасливий знайти це замуроване з усіх боків патіо без дверей. Кам’яну, наповнену світлом яму в серці будинку, у яку можна потрапити лише через вікна. Але почуваєшся там так по-домашньому і водночас святково, ніби тільки те і робиш, що виколупуєш пластмасові сині циферок з жовтого тіла твердого сиру
Posted on: Wed, 13 Nov 2013 20:22:43 +0000
Trending Topics
Recently Viewed Topics
© 2015